Шишки марихуана LSD WEED Чусовой

Ну, что тут скажешь, братаны? Жизнь - это такая дрянь, да? Особенно когда ты попадаешь в настоящий отгон, где всё крутится вокруг гребанного института. Я, конечно, понимал, что мой путь лежит не в этих стенах, а на воле, где можно свободно мазаться и искать свои закладки, но как-то всё шло не так, братва.

Нариками всегда были и будут, это такая чертовщина, что не отпустит никого, кто в нее попал. Хотя, с другой стороны, они тоже ищут свои вайбы, пытаются отгонять от реальности. Но мне всегда было фиолетово на такие отношения. Я не хотел быть одним из них, братаны. Я хотел чего-то большего, чего-то своего. Я слышал, что она дает реально качественные вайбы и может отгнать все проблемы прочь. И я решил попытать счастье.

Но где ее взять? Я знал, что в нашем городе много тех, кто предлагает закладки, но как найти правильного демика, который не продаст дрянь или махнет на меня рукой? Но у меня был план, братва. Я стал искать союзников, тех, кто уже попробовал и знал, где брать. Я развел свою сеть контактов, используя все возможные молодежные соцсети и мессенджеры, где можно встретить таких же искателей.

В итоге, через пару дней мне удалось найти надежного приятеля, который посоветовал мне одного закладчика. Говорят, этот парень имел отличные связи и всегда продавал только качественную дрянь. Я связался с ним, и мы договорились о встрече на нейтральной территории.

Встреча прошла успешно, и я получил свою первую порцию шишек. Но перед тем, как приступить к мазанью, я все тщательно проверил. Пахли они прекрасно, и на вид выглядели как настоящая магия. Я сжег одну шишку в моем отгоне и вдохнул первую порцию дыма.

Братва, я не ожидал такого вайба. Это было нечто невероятное! Я полностью отгонялся от реальности, все проблемы исчезли, и мое настроение стало на голову выше. Наконец-то я понял, что эта марихуана - это то, что я искал.

С каждым днем я влюблялся все больше и больше в это чудо. Мои друзья, которые знали, что я мазаюсь, тоже хотели попробовать. И я им поделился, братаны. Мы отгонялись вместе, создавая действительно невероятные вайбы и забывая обо всем на свете.

Но, конечно же, вся эта история имела свои последствия. Хоть я и получал невероятное удовольствие от мазанья, я слышал, как другие нарики предупреждают об абстинентном синдроме. И я решил, что не хочу быть пленником этой дряни. Я не хотел зависеть от этого дерьма и жить только для него.

И тогда я принял решение, братва.

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...